Здоро́в'я, в'я, с. Здоровье. Стали ото пити на здоров'я молодої. Стор. МПр. 86. На добридень дає, на здоров'я питається. МВ. II. 141. Чолові́к при здоро́в'ю. Здоровый человек, крепкий. Харьк. г. Ум. Здоро́в'єнько, здоро́в'ячко. Час мене дарувати… Не великим посагом, а щастям, здоров'єньком. О. 1862. IV. 22. Дай боже здоров'ячко! Рудч. Ск. I. 14.
*Здоро́жений, а, е. Изнуренный дорогой, усталый от дороги. Ходімо краще в хату, — ти здорожений. Лепкий. Діти такі були здорожені, що зараз і поснули, мов неживі. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Здоро́жити, жу, жиш, гл. Изнурить дорогой. Здорожив худобу. Чи воно здорожені воли, чи хорі? Каменец. у.
Здорожи́ти, жу́, жи́ш, гл. Поднять в цене. Здорожили хліб. Черк. у.
Здоро́житися, жуся, жишся, гл. Истомиться, устать, чувствовать себя разбитым после дороги. Здорожився, усе тіло болить. Канев. у. *Так здорожився, проїхавши од Уманя два дні, що на-силу сидю. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Здорожі́ти, жі́ю, єш, гл. Вздорожать. Вх. Уг. 241.
*Здох, ху, м. Издыхание, околение. Йому три чисниці до здоху. Крим.
Здохлени́на, ни, ж. Дохлятина, мясо дохлой скотины. Желех.
Здо́хлий, а, е. Дохлый, издохший. Я бачила там здохлого барана, ходімо приволочимо. Рудч. Ск. I. 22.
Здохли́на, ни, ж. = Здохлени́на. Вх. Зн. 21.
Здохля́к, ка́, м., и здохля́ка, ки, об. 1) Издохшее животное. 2) Болезненный, едва живущий.
Здохля́тина, ни, ж. = Здохли́на.
Здо́хнути и здо́хти. См. II. Здиха́ти.
*Здохну́ти, ну́, не́ш, гл. Вздохнуть. Сл. Нік. См. I. Здиха́ти.
Здо́ювати, здо́юю, єш, сов. в. здоїти, здою́, здо́їш, гл. Выдаивать, выдоить, сдаивать, сдоить. Царенко зараз здоїв молока. Рудч. Ск. I. 121.
Здрабисува́ти, су́ю, єш, гл. Изрыть. Кури увесь мій город здрабисували. Черк. у.
Здра́да, ди, ж. и пр. = Зра́да и пр.
*Здриві́лий, а, е. Одеревеневший, окоченевший. Але Дмитрові вже остогидло борикатися із здривілими чобітьми. Стефаник.
Здри́ги, здриг, ж. мн. Дрожь. Левч. 36.
Здригну́ти(ся), гну́(ся), не́ш(ся), гл. = Здрігну́ти(ся).
Здрі́бна, нар. Мелко. Оріт же, синки, а здовга нивки, а здрібна скибки. Гол. II. 17. Ум. Здрібне́нька.
*Здрібні́лий, а, е. 1) Уменьшительный. 2) Измельчавший, вырождающийся (скот). Сл. Нік.
Здрібні́ти, ні́ю, єш, гл. Измельчать. Аф. 452.
*Здрібцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Измельчить, раздробить. Полт. г. Сл. Яворн.
Здріга́ти(ся), га́ю(ся), єш(ся), сов. в. здрігну́ти(ся), ну́(ся), не́ш(ся), гл. Вздрагивать, вздрогнуть. Троянці всі здрігнули. Котл. Ен. III. 59. Здрігнувся сердешний Яків, почувши це. Стор. I. 7.
Здріжа́ти(ся), жу́(ся), жи́ш(ся), гл. Задрожать. Вони собі говорили, що ся не бояли, як уздріли тверду ровту, вони ся здріжали. Гол. I. 175. *І повітря здріжить. Рудан.
Здрік, здро́ку, м. 1) = Дрік 2. І ну корпать очі чоловікові своєму, неначе здрік її кусає. Рудч. Ск. II. 174. *2) = Здрі́нка. Сл. Яворн.
Здріма́ти, ма́ю, єш и здріма́тися, ма́юся, єшся, гл. Задремать. Хто програв, той чорта (не тепер на споминки) здрімає. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83). Нігди би-м ся не здрімала, хоць би й день біленький, коби сидів коло мене хлопець молоденький. Чуб. V. 125. А здрімавшись, — заснув кріпко. Млак. 77.
Здрімну́ти, ну́, не́ш, гл. = Здріма́ти. Тільки оце здрімну, і сниться мені, неначе я у брата мого. О. 1862. X. 6.
Здрі́нка, ки, ж. Зрачок. Вх. Лем. 419.
Здрі́ти, рю, риш, гл. 1) Видеть. Не здрів нічого пред собою. Котл. Ен. II. 12. 2) = Склі́ти. Сиди тут та здрій (склій). Ном. № 5634.
