Згляда́тися, да́юся, єшся, сов. в. згля́нутися, нуся, нешся, гл. 1) Переглядываться, переглянуться. З корчми ідуть, — зглядаються, з бурлаки сміються. Чуб. V. 1013. Навіки зоставсь у моєму серці з тієї годиночки, як зглянулись із ним на цвинтарі. Г. Барв. 67. 2) — на ко́го. Преимущественно в сов. в. Смилостивиться, умилосердиться над кем. Бог на його зглянувсь. Ном. № 4926. Зглянься на дитину бідну, друже мій! МВ. II. 149. І бог зглянувсь на ті сльози і на Україну. Шевч. 366.
Згля́ді́ти, джу́, ди́ш, гл. Увидеть. Закричали, задрожали, як Христа згляділи. КС. 1882. IV. 170. — о́ком. Охватить взглядом.
*Згля́дний, а, е. Относительный. Сл. Дубр.
*Згля́дом, нар. Галицк, книжн.: Относительно чего, в отношении к чему.
Згля́дуватися, дуюся, єшся, гл. = Згляда́тися. Ізглядуємось, а сміх нас так і бере. МВ. (О. 1862. III. 35).
Згля́дь, ді, ж. Внимание, уважение. Шануй кожного, то будуть люде зглядь мати. Каменец. у.
Згля́нути, ся. См. Згляда́ти, ся.
Згнива́ти, ва́ю, єш, сов. в. згни́ти, нию́, є́ш, гл. Сгнивать, сгнить. Ном. № 9468.
*Згни́лий, а, е. Сгнивший. Сл. Нік.
Згні́чувати, чую, єш, сов. в. згніти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Сжимать, сжать, сдавливать, сдавить. Оживає згнічений морозом, непозичений у німця, український розум. К. ХП. 2) Згніти́вши се́рце. Скрепя сердце. Все переймав, згнітивши серце, чого там його учено. К. Д. Серце. 18.
Згно́ювати, юю, єш, сов. в. згноїти, ною́, їш, гл. Гноить, дать сгнить. Вже на тоці згноїв хліб Семен. Каменец. у.
Згнуща́тися, ща́юся, єшся, гл. = Знуща́тися. Да вже ж мені з твеї доньки згнущатися годі. Чуб. V. 422. Тяжко плакала Ганнуся і не знала, защо, защо мати згнущається. Шевч. 21.
Згово́рини, рин, ж., мн. = Змо́вини 2. КС. 1883. II. 309.
Зговори́ти, рю́, риш, гл. Проговорить, сказать. Хата, як покришка: що зговориш, то в хаті повинно пропасти. Ном. № 5998. А що я тобі казатиму, дочко, — зговорила Чайчиха похмуро. МВ. II. 42. Як сеє зговорили, так барзо й учинили. Мет. 441.
Зговори́тися, рю́ся, ришся, гл. 1) Разговориться. Зговорились удівці, а сидячи в кабаці: лучча жінка первая, а ніж тая другая. Гадяч. у. *2) Условиться. Сл. Нік. *3) Окончить говорить. Вуста ж мої солодкії зговорилися. Нп.
*Згово́рний, а, е. Выпрошенный, вынужденный. Зговорна милостиня — то не польза душі. Сл. Яворн.
Зго́да, ди, ж. 1) Согласие; мир. Пригоди учать згоди. Ном. № 1751. Лучча солом'яна згода, як золота звада. Ном. № 3279. 2) Соглашение, примирение. Пани, теє зрозумівши, згоду учинили, підкинувшись під Умань, Гонту ізловили. Макс. (1834). 126. *За зго́дою. С согласия (кого), по соглашению (с кем). За обопі́льною зго́дою. По взаимному согласию. Да́ти зго́ду. Из'явить согласие.
Згоджа́тися, джа́юся, єшся и зго́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. зго́дитися, джуся, дишся, гл. 1) Соглашаться, согласиться. «Сідай з нами!» — І той згодивсь — сів та й полетіли. Рудч. Ск. II. 81. А я хлопець гарний був, до жінки згодився. Чуб. V. 655. 2) Уговариваться, уговориться, условиться. 3) Мириться, помириться, жить в мире, согласии. Невістки якось між собою добренько згоджаються, а се в нас рідко бува, щоб мирились. Г. Барв. 410. 4) Пригодиться. Чуб. V. 934. Не плюй у колодязь: згодиться води напиться. Ном. № 4478.
*Зго́джений, а, е. 1) Согласившийся. 2) Нанятый. Сл. Нік.
Зго́ди́ти, джу, диш, гл. 1) — кого́. Условиться с кем, пригласить или нанять кого, *подрядить. «Затеется в селе свадьба; прежде всего заботятся о том, чтобы зго́дити попа». О. 1862. IX. 52. Згодили якогось москаля з міста за куховара. МВ. (О. 1862. III. 64). *А я вже звощика згодила. Крим. 2) Погодить, обождать. Ой, синочку, згоди годиночку, та таки я зберу свою родиночку. Чуб. V. 873. Згодивши днів зо три, прийдемо на роботу. Змиев. у.
