Мет. 90. 6) Закабаливать, закабалить. Затопила свою голову. О. 1862. I. 73. Ти мене, моя мати, за бурлаку затопила. О. 1861. X. 83. Молодим не женила, в вічну службу затопила. Чуб. V. 954.
Затопля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. затопи́тися, плю́ся, пишся, гл. 1) Погружаться, погрузиться в воду. 2) Утонуть. А змія тоді в море, — так і затопилась. Рудч. Ск. II. 97.
Затопоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Затопать ногами. 2) Быстро побежать.
Зато́птувати, тую, єш, сов. в. затопта́ти, пчу́, чеш, гл. 1) Затаптывать, затоптать. Затопчу неволю босими ногами. Шевч. 77. Кинув між коні, щоб його затоптали. Рудч. Ск. I. 36. 2) Засыпа̀ть, засыпать рану и пр. (чем-либо сыпучим, напр.). ХС. VII. 417. Як собака вкусить, затоптують рану шерстю з тії собаки, перепаленою. Грин. II. 320. Мнж. 155.
Заторгува́ти, гу́ю, єш, гл. Заторговать.
*Затори́гати, гаю, єш, гл. Задергать (дверью). Заторигало щось сінешними дверима сильно, нетерпляче. С. Васильч.
Заторкота́ти, кочу́, чеш, гл. Забарабанить. Та чекає барабана заким заторкоче. Рудан. (КС. 1882. VI. 558).
Заторопи́ти, плю́, пи́ш, гл. Сбить с толку. Напались на мене, заторопили зовсім. О. 1862. VII. 44.
Заторо́плений, а, е. Сбитый с толку. Жидівка затороплену дівчину ще й на инший путь наведе. О. 1862. I. 74.
Заторохкоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. Загрохотать, застучать.
Заторохті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) = Заторохкоті́ти. Заторохтів возом по бурку. 2) Быстро и громко заговорить. «Січовик! січовик!» заторохтіли молодиці. Стор. МПр. 52. Тіточко, голубочко! — заторохтіла та, — пустіть її. Мир. Пов. I. 139.
Заторо́чити, чу, чиш, гл. 1) Затараторить, заговорить скороговоркой. Люде заторочили: «Чого се, чого?» Г. Барв. 89. 2) — світ = Зав'яза́ти світ. Вх. Зн. 20.
Заторочи́ти, чу́, чи́ш, гл. Обшить бахромой, опушкой. Тра рукавиці заторочити. НВолын. у.
За́торочка, ки, ж. Враждебные отношения. Уже є з вами заторочка. НВолын. у.
Зато́чувати, чую, єш, сов. в. заточи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Закатывать, закотить. Ой деж твої, Нечаєнку, кованії вози? Під містечком Берестечком заточені в лози. Нп. Заточи воза в клуню. НВолын. у. 2) — в пи́ку. Ударить по лицу, дать в морду. *3) Обводить, проводить рукой. «Це наше новосілля, — говорила заточуючи рукою великий круг. Лепкий.
Зато́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. заточи́тися, чу́ся, чишся, гл. 1) Пошатываться, пошатнуться. Ой оре міщанин та й заточується. Чуб. V. 1075. Одного ранку Трохим устав з ліжка і ноги його заточилися. Левиц. I. 370. 2) О санях: забегать в сторону. Заточуються сани. НВолын. у.
Затра́та, ти, ж. 1) Потеря, утрата, урон. 2) Уничтожение, истребление.
*Затратува́ти, ту́ю, єш, гл. Уничтожить, повредить. Заратуй та й сам себе затратуй. Посл.
Затра́чувати, чую, єш, сов. в. затра́тити, чу, тиш, гл. Уничтожать, уничтожить, истреблять, истребить. Затративши личко чуже, ремінцем мусиш оддати. Ном. № 9688.
Затрембіта́ти, та́ю, єш, гл. Затрубить, заиграть в трембі́ту. Ой піду я в полонинку, там затрембітаю, щоби мене було чути на дев'їту стаю. Шух. I. 198.
Затремті́ти, мчу́, ти́ш, гл. Задрожать. І серце в них од ляку затремтіло. К. Псал. 3. Над ставками, над садками затремтіло ясне марево. Левиц. I. 9.
Затрима́ння, ня, с. Задержка.
Затри́мувати, мую, єш, сов. в. затри́ма́ти, ма́ю, єш, гл. Задерживать, задержать. Кохання… затримало і руку божу, щоб покарать грішників. Стор. МПр. 34. Лучче чорта затримати, ніж ледачу жінку. Ном. № 9108.
Затріма́ти, ма́ю, єш и пр., гл. См. Затри́мувати и пр.
Затрі́пати, паю, єш, гл. Замахать учащенно, затрясти. Затріпала маленькими ручками. Левиц. Пов. 216.
