засоро́мити, млю, миш, гл. Пристыжать, пристыдить.
Засоро́млюватися, лююся, єшся, сов. в. засоро́митися, млюся, мишся, гл. Конфузиться, сконфузиться, застыдиться. А вона і всміхнеться, і засоромиться. МВ. (О. 1862. III. 41).
Засо́хлий, а, е. Засохший. Дрібні сльози по пожарищу на засохлу землю роняє. Мл. л. сб. 90.
Засо́хляний, а, е = Засо́хлий. Тісто зверху не засохляне. НВолын. у.
Засо́хнути и засо́хти. См. Засиха́ти.
*За́спа, пи, ж. 1) Щит, защита от песка, снега. Желех. 2) Сугроб, нанос. Подол. г.
За́спаний, а, е. Сонный. Левиц. Пов. 17. Ой очі мої заспані. Мет. 263.
Заспа́ти. См. Засипа́ти 2.
Заспа́тися, сплю́ся, пи́шся, гл. Обрюзгнуть от сна, иметь сонный вид. Чуб. V. 106.
За́спів, ву, м. Запев, прелюдия. К. Дз. 5.
*Заспіва́ч, ча, м. Запевало. Сл. Нік.
Заспі́вувати, вую, єш, сов. в. заспіва́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Запевать, запеть. Заспівайте пісеньки ой хоч однії. Мет. 114. Заспіва́ло по́ле — говорится о шуме зрелого хлеба. Ой чиє ж то поле заспівало стоя, заспівало нам, хорошим женцям? Мет. 394. 2) Убаюкивать, убаюкать колыбельной песней. Над колисками дітвору немовлят заспівуєм котками. К. Дз. 238. 3) Заглушать, заглушить при помощи пения (горе, беду и пр.). Не втекла… таки од свого лиха: і не загуляла й не заспівала й не затанцювала його. Левиц. I. 86.
За́спіль, нар. Сплошь, подряд. Мнж. 180.
*Заспоко́єння, ня, с. Успокоение. Сл. Нік.
Заспоко́ювати, ко́юю, єш, сов. в. заспоко́їти, ко́ю, їш, гл. 1) Успокаивать, успокоить. Ой ти вміла заспокоїть лякане серденько. К. Досв. 140. Галя його заспокоювала, голубила. Мир. ХРВ. 389. *2) Удовлетворять, удовлетворить. Сказали, щоб привіз дров. Я привіз два сажені, думав, що їх заспокоїв; кажуть мало. Крим.
Заспоко́юватися, ко́ююся, єшся, сов. в. заспоко́їтися, ко́юся, їшся, гл. Успокаиваться, успокоиться. Зінько! заспокойся, я од щирого серця тебе прощаю. Стор. МПр. 58. Знов, заспокоївшись, сидить коло криниці. К. МХ. 41.
Заспо́рюватися, рююся, єшся, сов. в. заспо́ритися, рюся, ришся, гл. Начать спор, заспорить. Заспорились орел та муравка, хто дужчий. Мнж. 147. *2) Ссориться, начать тяжбу. За межу заспорились. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Засса́ти, ссу́, ссе́ш, гл. Начать сосать, *засосать. Вскочив у драговину — мало не зассало, насилу вибрьохався. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Засса́тися, ссу́ся, ссе́шся, гл. Засосаться, сосать слишком долго. Желех.
За́став, ву, м. 1) = За́ставка 2. Грин. I. 25. 2) = Заста́ва 1. Будь, братчику, ласкав, лишаєм ті застав: коника вороного, Іваня молодого. О. 1862. IV. 32.
За́става, ви, ж. Ловушка для лесного зверя. Шух. I. 235.
Заста́ва, ви, ж. 1) Залог. Шинкарочко мила, усип меду-вина, бери на заставу коня вороного. Чуб. V. 29. А тут ще нема чого шинкарці і в заставу оддать. Рудч. Ск. II. 21. Положивши нову свиту і кожух в заставі. Мкр. Н. 3. 2) Застава, пограничная стража. А у Тендрові острові Семен Скалозуб з військом у заставі стояв. АД. I. 217. Застави хоть стояли, та не густо, сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що. МВ. Ще недавно по тій річці застави стояли, по заставах орандарі мито з людей брали. К. Досв. 122. *3) Шлагбаум. Сл. Нік. 4) Хоругвь. Зійди, господи, з неба, бо нам тя ту треба — заставу вишивати. Гол. IV. 423. Ум. Заста́вонька. Не веліла мати заставоньки брати. Чуб. V. 89.
Застава́ти, застаю́, є́ш, сов. в. заста́ти, ста́ну, неш, гл. Заставать, застать. Буду бігти, коня гнати, щоб дівку застати. Чуб. III. 134. Іди, корови дій, що від батька нагнала. — Я ті подою, що в тебе застала. Чуб. V. 118.
Заста́вити, ся. См. Заставля́ти, ся.
За́ставка, ки, ж. 1) Заслонка, заставка. Шух. I. 174. 2) Вешняк, ставень для удержания воды в плотинах и
