надій, з одного боку, й наріканнів на зволікання, з другого — і не перестає, як ми бачили, викликати нарікання і по сей день. Оцінка тієї роботи не належить до моєї теми, — матеріяли до неї читач знайде в академичному «Отчете о присужденіи преміи Н. И. Костомарова», пера акад. О. Шахматова, та в Грінченковому до його додатку[1]. Можу з широкої оцінки акад. Шахматова подати тільки самий висновок про «не авторитетну, на думку С. Шелухина, фірму» Грінченка. «Все эти замечания, — писав про Грінченкову передмову той найавторитетніший тоді між російськими філологами вчений, — свидетельствуют о том, что в лице Б. Д. Гринченка малорусская лексикология имеет опытного и отлично подготовленного работника. Впрочем, о том же с еще большей доказательной силой говорит каждая страница самого словаря». «Труд, составленный Б. Д. Гринченком, — каже той самий автор далі, — можно признать лучшим малорусским словарем сравнительно со всеми до сих пор вышедшими. Непосредственное знакомство с источниками, обилие материяла, извлеченного как из них, так и из живых народных говоров, тщательная обработка каждого слова, снабженного пояснением его значения, ссылками на источники и примерами — все это выделяет рассматриваемый Словарь украинского языка из всех предшествовавших ему опытов по лексикологии этого языка». Зазначаючи далі все ж деякі «пробелы и недостатки в этом прекрасном труде», рецензент додає, що вони залежали від того, головним чином, що редактор мусів себе обмежувати, маючи занадто мало часу на роботу[2]. Ми тепер можемо сказати, що були й инші причини: якась невиразна, глуха опозиція проти редактора од декого з тих, що мусіли б йому допомагати, та часто невисока вартість самого матеріялу, над яким довелось працювати. Виразну, хоч і в м'ягких тонах, характеристику цього матеріялу дає передмова до словника словами — завважмо — самого В. Науменка. «Началась, — писав він у дописці до Грінченкового тексту, — эта кружковая работа не по методу составления научного словаря, а просто делалось так: из обширного материяла карточек словарных выбирались на собрании словарников те слова, которые признавались достоверными, тут же устанавливался перевод их и иногда давался пример, чаще всего взятый по памяти, а то и просто из головы. Все это тут же писалось на карточки и передавалось нескольким лицам для составления черновой редакции в алфавитном порядке на листах»[3]. Не дивно, що наслідком такого обивательского методу були разючі помилки, яких чимало вклюнулося і в ніби оброблену вже редакцію словника, над якою працював на останку Грінченко. На початку своєї роботи він пробував був нотувати ці помилки, — потім це робити він кинув, бо занадто такі нотатки були розрослися[4]. Отже ясно, що зазначені прикмети матеріялу теж галь-
- ↑ Див. «Киевская Старина», 1906, кн. V—VI, стор. 191—230; Гринченко Б. — Необходимое поясненіе. «Кіевская Старина», 1906, кн. VII—VIII. Документы…, стор. 74—78.
- ↑ Отчетъ о присужденіи преміи Н. И. Костомарова. «Кіевская Старина», 1906, кн. V—VI, стор. 194—195, 228—229.
- ↑ Див. «Предисловие» при I-му томі сього видання, стор. XXVII.
- ↑ Напр.: «М'я. с.-ср. Имя. Приздри на м'я сиротину, визволь з цього лиха (Чуб.)»; — очевидно, м'я тут = мене. Або: «Дередер, ра, с. м. Игра» (такого слова зовсім нема). Або: «Загомоніти, нію». Або: «Жилий — живой» з таким прикладом: На
