тільки випадком фіксованого слова утворити нове, аби лиш було додержано всіх правил словотворення в даній мові, тому й приймаємо за законні й природні переклади в академичному Російсько-Українському Словникові до отматывать, отмотать — відсотувати відсотати і до перематывать, перемотать — пересотувати, пересотати і при них — попересотувати, посотати (все) і всі форми до них страдального стану, — при цьому ніхто за приклади чи доказові фрази не питається. А проте логика та чуття мови не дозволить нікому таким способом доводити систему ad absurdum, себ-то автоматично поприкладати всі префікси до сотати і таким легким чином нафабрикувати, наштампувати нових слів, — тому при російських подматывать і обматывать ми не знаходимо в Академичному Словникові ніяких підсотувати чи обсотувати… хоч разом із тим ніхто мені не заборонить сказати: «Павук обсотує муху».
Коли з одного боку чути закиди Б. Грінченкові, що він намістив надто багато діялектичного матеріялу, то в рецензії на присуд Костомарівської премії О. Шахматова читаємо й ту увагу, що Грінченко не використав галицької української народньої і літературної мови. Цей закид двічі несправедливий. Перш за все умови видачі Костомарівської премії були такі, щоб використано було мову українського письменства й друкованих видань не пізніше від 70-х років XIX століття виданих, друге — щоб було представлено тільки говірки України Наддніпрянської, Російської, — отже з формальних причин закид рецензента Рос. Академії Наук був безпідставний. А проте Б. Грінченко таки порушив умови конкурсу, але так, що ми можемо йому тільки дякувати, бо на ділі він дав місце у своєму словникові і українським західнім, галицьким говіркам і лексичному матеріялові з років багато пізніших від 70-х, а власне вибір з літературних джерел сягає й початку 900-х років, при чому нема сумніву, що зобов'язання вибирати письменників, що почали літературну діяльність до 70-го року, напр., з Данила Мордовця творів, а ні трохи не гарантувало від напливу слів нової формації; те саме можна сказати й про народні джерела, підкресливши до-речи, що народня мова може давати й матеріял глибоко-архаїчний, і матеріял найсвіжішого творення: дати й часові розмежовання — річ дуже непевна що-до мови народа бо мова завжди твориться органичним процесом розвитку і сама по собі не має ні ясно окреслених діялектичних меж, ні явно означених переділів у часі. Редактори цього видання мали добру нагоду на праці над словником Грінченка пересвідчитися, що вузькі діялектизми часто дістають і нове потвердження літературне і ширшу діялектичну локацію. Що-ж до галицької літературної мови, то означений в умовах конкурсу період мав на собі ще тяжкі прикмети галицького «язычия» та сили полонізмів, від чого Галичина почала систематично визволятися тільки пізніше.
Ще знати один закид Б. Грінченкові, що його словник не може служити авторитетним провідником, підручником нормальної літературної мови, що в йому дається стільки фонетичних варіянтів одного слова, що недосвідчена людина не знатиме, котре ж із них основне, правильне, літературне, годяще до нормального вжитку. Як уже казано, Грінченків словник нотує фактичний стан нашої мови, — власне стан літературної й народньої мови головним чином
