Кониський, Леся Українка, Коцюбинський, Тесленко, Васильченко, і з них черпати той новий матеріял, що його забракло в Грінченка чи просто не було в його нотовано. Особливу увагу редакція звернула на групу галицьких письменників і брала лексичний та фразеологичний матеріял з Франка, Бордуляка, Богдана Лепкого, Василя Стефаника, Марка Черемшини. Думається, що цих письменників досить для добору найтиповішого, що дає з боку мови галицький літературний терен та що це дасть нам чимало цінного лексичного матеріялу. Питання, що стає в зв'язку з цим, про вплив «галичанщини», колись таке живе й гостре в нашій пресі, тепер на Україні Наддніпрянській перепадає. Давніше справа стояла так, що через суто галицькі вислови читач української книжки міг опинитися в неприємних клопотах від крутих слів і словечок і кинутися українського читання. Тепер, коли єсть українська школа, українські інституції, багатіша преса та сила словників, галицький літературний мовний набуток слід не тільки не відкидати, але й привітати та пускати на загальний вжиток, як матеріял вироблений, дуже часто влучний та закрашений европейськими впливами.
З таких принціпіяльних позицій виходить редакція цього видання і дивиться на свою роботу як на провізоричну, тимчасову допомогу українському читачеві, цінителеві українського живого слова та охочому вчитися живої української мови. Словник Б. Грінченка був і єсть і в цій новій редакції буде головним чином загальною збіркою, збіраницею лексичного українського матеріялу, виправданого прикладами з народньої творчости та українського письменства, — і це, — ці блискучі окришини живої мови, — являється найбільше цінною його складовою частиною, що не тільки ілюструє чи потверджує, але й тлумачить та визначає зміст, значіння і вживання слова[1].
А. Ніковський.
- ↑ Спис джерел, через те що вони мінятимуться в процесі роботи, редакція подасть у кінці V тома.
