Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/61

Цю сторінку схвалено

 

107. ТУГА ЗА РОДИНОЮ.
 

На чужині загибаю,
По чужині блуджу,
За своєю родиною
Білим світом нуджу.
Тут чужая сторононька
Та люде чужії:

Не пристануть до серденька,
Хоч і не лихії.
Хай би які добрі були —
Все не свої рідні:
Я, чужая чужениця,
Межи ними, бідний!

Ой, по саду-винограду
Сумний походжаю.
Із чужини до родини
Гадки посилаю.


108. РІДНА МОВА.
 

Мово рідна, слово рідне! —
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?!…

Ой, тому плекайте, діти,
Рідненькую мову,
І учіться говорити
Своїм рідним словом!
Мова рідна, слово рідне. —
Хто вас забуває.
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має!


109. УКРАЇНА.
 

Наша славна Україна
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?