Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/44

Цю сторінку схвалено

 

75. ПЕРША КНИЖКА.

Не довго ходить Івасик у школу, а вже й навчився читати й писати. Прийде, було, Івасик зі школи, принесе книжку гарну-прегарну та й читає ввечері. Тато й мама слухають, як читає синочок; радіють, що дав Бог їм таку втіху. А Івасик так полюбив книжки, що й не розлучається з ними.

Приказка. Аз та буки, а там і науки.


76. ЗАГАДКА.
 

Було я на полі,
Було і в водиці,
А згодом дісталось
Тобі на плечиці.
Стало негодяще —
Викинули з хати;

Знов стало в пригоді, —
Людей научати.
Бачиш мене часто,
Невже не пізнаєш?…
Дивишся так пильно,
Очей не спускаєш!


77. ЯСНИЙ РАНОК.

Гарно було діткам грітись у тепленькому ліжку. Прокинулись вони й чують ласкавий голос матері: „Вставайте, дітоньки, пора! Уже й сонечко ген-ген піднялось. Як гарно й мило надворі“. Ох, як хочеться ще трошки полежати в теплі й добрі…

А мама далі: „Вставайте, вже й корівка їстоньки просить, горобчики цвірінькають… А Маруся з Петриком побігли до школи“. — „До школи?“ — скрикнули діти й раптом зскочили з постелі. „Зараз і ми до школи“.

Приказка. Аби охота — вивчитись можна.