Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/23

Цю сторінку схвалено
 

Ходить полем ратай, —
Серденько сміється,
А зпід неба пісня
Жайворонка ллється.

Ллється срібна пісня,
Нива злотом ссяє.
Хмарка тінь накине…
Глянь, — уже й немає.


39. У ПОЛІ.

Мені було шість років, коли тато взяли мене в перший раз у поле. Тато ходили за плугом, а я слідом за ними збірав камінці й коріння. За плугом літала ціла зґрая вороння. Вони шукали червяків і часом билися за них. Граки й ворони були такі смілі, що підходили зовсім близько до людей. Мені здавалось, що як би погнатися за ними, то можна б було не одну й піймати. Я навіть лягав у борозну, прикидався, наче то неживий. Тоді ворони підходили до мене, але не ближче, ніж можна достати рукою. Я не спіймав ні одної ворони, хоч і дуже бажав.


40. ЩО ЦЕ?

Біжить корова,
Гладка здорова;
За нею телятка —
Усі близнятка.
Втікайте з дороги,
Бо вхопить на роги!