Сторінка:Склав А. Воронець. Перша читанка (1921).djvu/10

Цю сторінку схвалено

 

Коли вже звечоріло, пригадав я, що треба мені йти додому. Тільки згадав я про це, стало мені скучно. Бо треба ж було мені ставати на суд перед батьком: чому очей увесь день не показував до дому.

Тягнуся помалу поза тинами до своєї хати, хоч нема й малої охоти в мене йти туди. Бачу: сидять мій тато з мамою на призьбі, щось розмовляють собі. Визираю я зза хати, а виходити боюсь.

— А ось і наш волоцюга притягся! — каже мати, побачивши мене.