З досвіду господарювання радгоспів і колгоспів видно, що навіть при задовільній годівлі взимку сіном і іншими кормами, продуктивність худоби зменшується (особливо видої) проти того, коли її годують зеленими кормами. Крім того, якість продукції худоби тоді також погіршується. Це тому, що зимові корми (сіно, солома, полова) без соковитих кормів не мають у собі певних вітамінів, що їх вони втрачають при сушінні. Того якість продукції такої худоби також погіршується. Поповнити брак цих вітамінів можна або зеленою пашею, або кормовим буряком, або сильосом.
Дослідними даними доведено, що добре приготований, способом холодного сильосування, корм мало чим відрізняється від зеленого корму.
Досліди закордонних вчених — Шейнерта й Шібліха — свідчать про те, що в сильосному кормі є дуже багато вітамінів, особливо вітаніну A.
З наведеного попереду робітники радгоспів, бригадири-скотарі й колгоспники можуть зробити такий висновок: вітамінний корм, що відіграє надзвичайно велику ролю не тільки в збільшенні продуктивности тварин, а й у всіх процесах живлення, розвитку, росту тварин, можна мати в основному за допомогою сильосу. До того ж слід додати, що готувати сильос можна навіть з відходів сільськогосподарського виробництва.
Крім значення, яке мають вітаміни для продуктивности тварин, саме сильосування дає змогу використати чимало таких кормових ресурсів, які втрачаються при іншому способі готування кормів.
При звичайному способі виготовлення сіна, навіть за сприятливої погоди, воно втрачає до 20 % поживности в найкращій і стравній частині (листочки, дрібні стебла). Коли ж сіно збирають за негоди, — а на це завжди треба розраховувати, — то втрати поживних речовин набагато збільшуються; інколи навіть усе сіно загниває.
Щоб ствердити сказане попереду, ми подаємо приклад з практики німецького господарства, що його наводить німецький вчений Гільбрандт. Він каже, що при сушінні конюшини на „вішалах“, навіть за сприятливої погоди, він мав такі втрати з трьох укосів конюшини:
