культур. Це потрібно для того, щоб добре обізнатися із справою вирощування сильосних культур.
Треба зазначити, що тут ми не описуватимемо техніку сильосування, бо це спеціяльна й велика справа, яку треба висвітлити в окремій брошурі та й розмір нашої брошури цього не дозволяє. Ми подамо лише аґробіологічну характеристику головніших сильосних культур і вимоги їх до ґрунту та догляду.
Сорґо.
Культура сорґо дуже давня. Понад три тисячі років тому сорґо почали культивувати в Індії. До Середньої Азії сорґо завезли дві-три тисячі років тому.
До кол. Росії сорґо завезено в половині ХІХ сторіччя, бо ним дуже зацікавилися як цукровою рослиною.
На Україну завезено сорґо, головно, за часів російсько-японської війни, коли салдати побачили його на полях Манджурії.
1908–1910 рр. на Україну завезли американські зернові й цукрові сорти сорго, щоб вивчити їх у наших умовах. Ще в той час дійшли того висновку, що в наших умовах можна культивувати чимало сортів сорґо: зернового, цукрового, кормового й віничного.
До революції сорґо можна було побачити майже по всій Україні, проте висівали його, головно, на присадибних землях, на баштанах і городах, а невеликими масивами можна було бачити його в кол. Херсонській губерні та на Кубані. Лише 1925 року площа засіву під сорґо на Україні збільшилась і становила 2,875 га.
За старих часів сорґо сіяли переважно на віники, обсаджували ним городи й баштани, і лише за умов радянської влади його почали культивувати як і кормову культуру. Основна причина, що затримувала поширення засіву сорґо в умовах соціялістичних господарств, — це брак засівматеріялу. Потреба поширення справи насінневиробництва сорґо стала актуальна. 1931 року уряд заплянував засіви сорго виключно в насінницьких радгоспах і колгоспах, при чому половину площі було засіяно імпортним чистосортним матеріялом.
Як кормову культуру, сорґо використовують на зелений корм, зелене пасовисько, сильос і сіно.
Коли в умовах американського господарства порівнювали сорґовий і кукурудзяний сильос, то виявилося, що сорґовий сильос майже дорівнює своєю поживністю кукурудзяному, тобто ці дві культури є рівноцінні. Навіть помічно, що сорґовий сильос худоба поїдає з більшою охотою, ніж кукурудзяний. У наших умовах сорґо за врожаєм зеленої маси посідає друге місце (після сильосної культури соняшника).
Як приклад наводимо дані врожаю, що їх одержав Український н.-д. інститут кормів (м. Полтава) 1931-32 рр. на суглику в
