Ця сторінка вичитана
|
——— Ось новий серпанок українській Музї, пишноцвітом мережаний. За ним дві пари незабудьок — голубих очий. Що красші, то дївочі, ті уважали, аби мітки з білих долонь рівно розвивали ся, що пильнїйші, то юнацькі, ті стрічку за стрічкою щиро підводили. Отсе з листків калини, що притулила ся до молодого дуба, вилїтають пишні метелики. Се поезія нашої молодости і тої долї, що згубили ми на кедровім мостї. Жаль, розважна задума, творчі блиски тремтять в тих строфах як цїнне вино в грецьких амфорах і раз золотом, то знов рубіном до сонця спадають, гіркий усьміх і кров нагадують, а там далї веселка з водограю клонить ся на кипарис. Та найбільше в сїй збірцї смутних, синїх красок.
|
