Навчить мене й моє імя прославить,
Щоб переживши самого себе,
Зістав ся я на віки в згадці люду.
О, я зроблю́ велике щось таке,
Що буде більше над діла̀ героів,
І піднесуть висо́ко всі віки
Над всі іме́на імя Герострата.
СЦЕНА III.
Ні, не мені творить діла славетні
І не мені прославити себе…
Чи єсть нещастя більше, як бажати
Вчинити щось велике й не змогти
Найменчого вчинити діла навіть!
Недавно ще я думав, що зможу
Великим ділом здивувати землю,
І вже тепер напевно я дознавсь,
Що не зможу я вдіяти нічого,
Що вдався я невдатний ні до чого.
Був час — я думав, що військова слава
У боі з ворогом мене покриє.
І щож, у першій бійці з ворогами
Я втік, перелякався смерти. Так
Нікчемний раб од батога тікає.
Я побоявся, що сконаю нагло
Не вдіявши великого заміру,
І невимовний жах поніс мене
Од бою страшного геть-геть далеко.
І вже не скоро я опамятався.
Я кляв себе; я з себе глузував;
Я сам себе соромився, та діла
Не можна вже було вернути. Потім
Я думав ще поезіі віддатись,
Але з моєі першоі поеми
Усі сміялись тільки. Скоро й сам
Побачив я, що я й на те не вдатний.
За все друге я навіть і не брався:
Я знав кінець, іще й не починавши.
І от тепер до першого страху
Перед нікчемностю й небуттям вічним
Ще долучилася жадоба помсти;
