рійшый: николы-бъ вы не далы йому стилькы рокивъ, а йому вже за сьомый десятокъ перейшло“.
Мы побачылы на стани чудови портреты провансальского народного поэта.
— Винъ тутъ недалечко жыве у сели Малляни, де въ нього йе власный грунтець. Винъ, — говорывъ намъ дали робитныкъ, — сынъ простого хлибороба; його батько ажъ у 55 рокивъ оженывся на вбогій дивчыни, що прыходыла на його ланъ збырати колоскы, яки залышалысь на поли писля обжынокъ, якъ колысь Руфь збирала ихъ на поляхъ Вооза. Побралысь наши провансальськи Воозъ и Руфь, и родывся у ныхъ хлопець Фрыдерыкъ, та й вырисъ тамъ-же по-мижъ плугатаривъ та чабанивъ, середъ хлиборобськои праци. Маты, колыхаючы малого, спивала йому свои прости писни, и въ хати заможного хлибороба балакалы тилькы по-провансальськы. Хазяйство було чымале: всього було досыть, а хазяйського клопоту та роботы ще бильшъ. Маленькый Фрыдерыкъ въ-осены помагавъ матери збираты маслыны, а весною рвавъ зъ нею лыстя шовковыци, щобъ нымъ годуваты шовкову черву; литкомъ доглядавъ вынограду, а зъ батькомъ снопы возывъ зъ поля, и маленьке серце його кохалося въ краси ридного краю, въ блакытнимъ неби зъ прозорою далечинню на далекыхъ горахъ, налывалося любовью до насъ, простыхъ робитныкивъ, що мозолямы рукъ своихъ выдобуваемо скарбы, працюючы невпынно коло земля своеи та чужои. Въ ти
