мушки, голубушки, подруженьки мойі“ та инші солдатські верзяканьня, а воно ще усе йде обік з тим, як ми на свойій землі з хазяйінів у наймити перевертайемось, та сами себе починайемо за якихсь недолюдків вважати.
Воно не скрізь наша мова в такім вже загоні, як в руськім царстві. Я вже вам казав, що на захід од Подольськойі та Волиньськойі губернійі живе теж наш народ під австрійським цісарем. І там простому чоловікові перед багатим та паном правди не знайти; пани там або ляхи, або німці, або волохи та венгри, і в вищих судах та школах судять та вчать не по нашому, а по паньському. Одначе там усе таки більш волі на людьський звичай та на людьську мову. Хоть у сельських школах там вчать по нашому і хоть попи в церквах говорять до людей по нашому, та книжки печатати там по нашому вільно. Я вже згадував, що в нашому царстві усяку книжку, перед тим як печатати, треба нести до такого чиновника, цензора, а він як не пустить, то й не можна печатати. А в Цісарщині не так. Там кожен печата, що схоче і щоб книгу спинити, треба йійі прилюдним судом осудити, а судять книгу присяжні судьді, з гро-
