ковські царі, та турецькі султани — то всі назви переплутались, — і тепер іноді почуйеш, що звуть Польщею таку землю, що там нема і десятойі долі польського люду. От у Полтавщині часом звуть Польщею Кийівську губернію — а в Буковині та в Угорщині Галиччину. А яка там Польща? Там живуть наші люде. Тай козаччина та гетьманщина було то вбільшиться то вменшиться, — і од того один каже, що по річку Случ за Житомиром козацька земля і Гетьманщина, а другий, що тількі на лівім боці Дніпра в Полтавщині, а третій, що тількі на Запорожьжі, в Катеринославщині. Тільки хоч так і покрутилось усе в головах наших селян, — та не забули вони зовсім козацькойі Украйіни. І знають про нейі хоч трохі й там, де не було й козаччини, от як за Случьчю!
Наша земля коло Дніпра на південь од Кийіва — це, брати мойі, була колись і правдива Русь, і правдива Украйіна. Тут найдовше наші люде були вільними! Тут вони і тепер найбільше памйатають про свойю волю. І увесь край, де живуть такі самі люде, як і ми, можете звати Украйіною; усіх людей, таких як ми можна звати украйінцями. Я вже не раз згадував, що украйінців, оттаких
