Сторінка:Сергій Подолинський. Про хліборобство. Частина перва. Про те, як наша земля стала не наша. 1877.pdf/59

— 57 —

внов жити — і там і по степам Катеринославським, та Херсонським. Пани наші навіть, просили об тім і раді були собі помічників з жидів добути. Та й тут зроблено не по правді з нашою Украйіною. До нас московське начальство пустило жидів, — а в Московщину й ні! Бачите, московські купці не хотіли баришами ділитись з жидівськими та й впрохали начальство, щоб жидів до них з Польщі та з Литви не пускали. А в Польщі та в Литві жидів страх скільки наплодилось, — так вони все до нас перебіратись стали. Воно як би скрізь можна було жидам жити, то усе б таки ^{(нерозбірливий текст)} вони б розбрелись по усьому великому царству руському, рівно б на кожний край прийшлось жидівську сарану прохарчити. Та й жиди б як би розбрелись, то не тиками б кагалами держались один за одного і швидче б навчились чесній праці, і з нашими б перемішались. А тепер ні. Тепер в Московщині і жидів нема, — а в нас йіх так багато, що йім вже самим не тільки з шахрайства, а й з мастерства прожити трудно, а на приклад до хліборобськойі праці вони не звикли. От і жидові часом лихо, а нашому братові вдвойе! Таки подумайте: