Сторінка:Сергій Подолинський. Про хліборобство. Частина перва. Про те, як наша земля стала не наша. 1877.pdf/57

— 55 —

йім мошеиницьким кагалом, де жидівські багатирі та рабини наказують, як кожний жид мусить один за другого стояти, щоб ліпше нас обдірати. Я на тих нарікаю, на купців, та на шинкарів, арендарів, на факторів жидівських, — що за ними нашому братові повернутись нікуди, щоб він не одурів тебе і сам собою і з свойім усім кагалом. Воно й скрізь од усякого пана, та купця, та багача добра простому чоловікові не ждати, — та усе таки коли він свій чоловік, то хоть коли небудь та змилуйеться, — а вже коли зовсім чужий, чи лях, чи москаль, — або чи німець, чи угринь, а особливо жид — то вже од нього і не жди жалю до нашого брата украйінця. А до того чужі пани, чи купці то ще міцнійще один за одного проти нашого брата руку тягтимуть. От тим то жидівські пйавки найтяжчі для нас, що вони од нас тричі чужі: і породою, і вірою і мовою, — і держаться міцно один за едного, і бідний жид за багатого, та усе проти нас. Хто тому винен, довго б говорити; бачили ви, що й христіяне тут не без вини, що роздратували жидів, що мордували йіх, сміялись над ними, за те що вони не нашойі віри.