„Казали якось, діду Карпо, почав Михайло, що велике лихо нам від того, що ми майемо дуже мало поля. В нашій губерніи, в Кийівскій, наприклад, на кожного хазяйіна приходиться з усадьбою менше як по чотирі десятини поля. Треба рахувати, що один в один кожний хазяйін майе по тройе дітей, за те инший майе йіх десятеро, а по рахунку воно приходиться кругом на кожного хазяйіна по тройе.
Значить, у нашій губернійі на кожну людину приходиться тілько усього по три четверті десятини мужицького поля. Певно що це дуже мало і не по правді. Хоча у нашій губернійі людей більше, а поля менше, як по инших губерніях, усеж як би розділити усю землю, мужицьку і паньску порівно між усіма людьми, то прийшлось би більш, як по дві десятини на кожну живу душу, тоб то більше, як по десять десятин на кожного хазяйіна. Тодіб в нас житья булоб трохи инакше. Одначе і ще не булоб ще дуже велике добро, як би усю землю між людями у йіх властність розділили, — а чому це так, швидко почуйете.“
„Стривайте, Михайло, — почав говорити Степан
