„Все розберіть“, — сказав поет, і розбіраючи ми з жалем повинні признатися, що „Посланіє“ й досі влучає в дуже болюче місце сьогочасного нашого життя, хоч і як з того часу зверхні обставини його одмінились.
Загальний фон, на якому поет творив своє „Посланіє“ — то люті, темні аж чорні, страшні часи політичної й громадської реакції. Ми добре знаємо, що то за часи були, бо ще й тепер не рідко старі діди, що їх зазнали, лякають ними своїх онуків; і тепер ще жахом проймає серце, як тільки-но про їх згадати. То було темне царство, якому за підвалину служили — милійони кріпаків, загальна політична безправність, повсюдна темнота й духова мизерія, що повстала на трупах горстки завзятців-декабристів… „Въ судахъ черна неправдой черной и игомъ рабства клеймена“ була земля, темна-претемна в ній ніч панувала, а серед неї тільки бюрократія — оті
Раби з кокардами на лобі,
Лакеї в золотій оздобі —
почувала повну свою силу і, гнучись сама перед дужчими, гнітила без жалю все, що зважувалось иноді хоч несміливо підійняти голову знизу. І от на фоні того поголовного рабства, темноти й безправности, коли „од Молдованина до Фінна на всіх язиках все мовчало“ — український поет виступає з гострим словом жалю і протесту:
Тільки я, мов окаянний,
І день, і ніч плачу
На роспуттях велелюдних…
Обставини життя тогочасного та особиста вдача поетова надали тому протестові форму „плачу“, вболівання над тяжкою долею народа; але по-між
