часною мрією поета; ще раніше, р. 1844, він почав був видавати періодичну „Живописную Украину“, до якої текст по українському мали писати Куліш і Бодянський[1], хоча, певна річ, це видання не відповідало його замірам уповні. Мрія про свій журнал не покидала Шевченка ніколи. Коли вийшли Кулішеві „Записки о Южной Руси“, то він зараз же подає думку зробити з їх періодичне видання, і взагалі цю справу вважає за „святу“. Вернувшись до Петербургу, Шевченко з молодечим запалом та енергією бере участь у всіх літературних планах петербургської громади, що розвиток рідного письменства поставила за підвалину всієї своєї роботи, гуртом з усіма захожується видавати журнал „Хату“, а коли його адміністрація не дозволила, підготовляє видавання „Основи“, в якій вже не довелось йому одначе працювати. Так само на практичний ґрунт ставить Шевченко й справу з популярним письменством для народньої освіти. На відому „Граматку“ Куліша він глянув, як на „перший вільний промінь світа, що може заглянути до здавленої панами голови невольничої“[2], а скоро настала змога і йому самому на тому полі працювати, складає „Букварь для южно-русскихъ школъ“ (СПБ, 1860), маючи на думці скласти ще арифметику, географію, історію України й инші підручники. Йому також належить думка видавати дешеві малюнки, щоб вигнати з межи народа суздальську мазанину. На жаль, більшість із цих планів так планами й остались і вже аж по його смерти
- ↑ Твори Т. Шевченка, т. II, стор. 348.
- ↑ Кобзарь Т. Шевченка. У Львові, 1895, т. III, стор. 150.
