тих мандрованих рапсодів, що в давні часи були заступниками поезії на Україні. І кобзарь у Шевченка являється справді народнім поетом, який то співає про минулу славу й волю та всякі пригоди („Тарасова ніч“, „Невольник“), то надихає на славні діла і вливає відвагу в душу („Гайдамаки“), то розважить своїм мудрим словом, то цікавим оповіданням потішить („Черниця Мар'яна“), — одно слово:
Росказали кобзарі нам
Про войни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття,
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали, —
Про все росказали („Іржавець“).
Або ще як отой Перебендя —
Заспіває про „Чалого“,
На „Горлицю“ зверне;
З дівчатами на вигоні
„Гриця“ та веснянку,
А у шинку з парубками
„Сербина“, „Шинкарку“,
З жонатими на бенкеті
(Де свекруха злая)
Про тополю — лиху долю,
А потім — „У гаю“.
На базарі — про „Лазаря“,
Або, щоб те знали,
Тяжко-важко заспіває,
Як Січ руйнували.
Словом, кобзарь у Шевченка — поет у повному цього слова розумінні, який одбиває в своїх співах усе народнє життя з його радощами й горем і кожному гурту з громадянства дає те, що йому потрібно. Звідси його популярність між людьми, звідси й та пошана, з якою його всюди стрівають.
|
Перебендя старий, сліпий — |
