Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/52

нестись можуть тільки вибранці з-поміж людей, та своїми високими щиро-людськими думками, які тільки велике серце надумати може. І коли для сучасників Шевченкових його муза сміливо „роздирала завѣсу народной жизни“, то для нас, нащадків, вона далеко більше робить і робитиме. Вона творить життя там, де воно пригасло, вона зводить до одного цілого роздерті й роз'єднані громади людей, вона у порожні навіть груди вкладає душу живу й запалює її любов'ю до рідного народу та бажанням для його жити й на його працювати. І разом з красою Шевченкової поезії, якою безборонно впиватись могтимуть дальші вже покоління, ще довго не сходитиме з черги й оця її творча з громадського погляду функція, — функція вартового на сторожі інтересів рідного краю, функція голосного дзвона, що все живуще кличе до життя й праці. Випроважаючи труну з тілом Шевченка на Україну, один з тодішніх товаришів великого небіжчика промовив надзвичайно правдиве і влучне слово, що сталось просто таки пророчим віщуванням тієї ролі, яку судилося Шевченкові одбувати по смерти. „З'явися, батьку, — промовляв над труною Куліш, — серед рідного краю під своєю червоною китайкою та згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без'язиких: нехай вони із мертвих уст твоїх почують твоє слово безсмертне та нехай хоч помиляючись почнуть говорити непозиченою мовою.“ І вже 50 років з мертвих уст живе ллється слово, — бадьоре й на-віки невміруще слово любови до рідного краю. І скільком сліпим воно одкрило очі, глухим вернуло слухи, а мовчазних та без'язиких запальною натхнуло мовою!.. І ця творча