правди й справедливости. Але слово для Шевченка тільки через те й дороге таке, що воно служить за видимий знак правди, тієї бажаної основи всіх людських стосунків; ми бачимо, що скрізь у його правда і слово стоять поруч, єднаються неподільно, як у тому благанні,
Щоб наша правда не вмірала,
Щоб наше слово не пропало („Марку Вовчку“).
В сфері етичних ідеалів нічого вищого не знав Шевченко над правду. Її він шукає всюди невпинно, до неї скрізь обертається, як квітка до сонця; за-для неї вийшов на боротьбу з світовим лихом; за-для неї перетерпів усе, що спало на його голову, і незломним прихильником правди дійшов до могили. „Ми не лукавили з тобою“, — каже поет до своєї долі:
Ми просто йшли, — у нас нема
Зерна неправди за собою („Доля“).
Скрізь і завжде вітай зо мною, — благає поет музу, — і учи,
Учи неложними устами
Сказати празду („Муза“).
Під час розцвіту своїх слав'янолюбних симпатій він усім слав'янам бажає стати „добрими братами і синами сонця правди“ („Іван Гус“), як найпершої повинности, що випливає з усього його світогляду; в „Молитвах“ — правда, любов і братерство виставляються за найдорожче добро, якого благає собі поет і всім, до кого приязнь має:
Мені ж, о Господи, подай
Любити правду на землі.
Скрізь правда, сама правда… Оце шукання правди, яке можна спостерегти в творчості не одного українського письменника і в цілій народній поезії,
