|
Що заїздив козак з Січі
До вдови на двір;
Вечеряли у світлиці,
Мед-вино пили
І в кімнаті на кроваті
Спочити лягли.
Не минула слава тая,
Не марне пішла:
Удовиця у м'ясниці
Сина привела.
Вигодувала малого,
До школи дала,
А із школи його взявши,
Коня купила;
А коня йому купивши,
Сідельце сама
Самим шовком вишивала
Злотом окула;
Одягла його в червоний
В жупан дорогий,
Посадила на коника:
„Гляньте, вороги!
„Подивітесь“ — та й повела
Коня вздовж села
Та й привела до обозу,
В військо оддала,
А сама на прощу в Київ
В черниці пішла…
|
Невідома удовиця, як бачимо, не криється з своїм „неморальним“ учинком: вона свідомо кинула під ноги поговір і тую славу й пишається своїм нешлюбним сином — „гляньте, вороги!“ Це вже не безжурна героїня поезії „У перетику ходила“, що в коханні шукає самих роскошів, що любить „для потіхи — це глибоко пересвідчена, уся перенята правдою свого вчинку мати, свідома свого права на материнство. Шевченко тут так просто і так справді по-людсь-
