щих людей 40-х років, цвіт української інтелігенції — Шевченка, Костомарова, Куліша, Гулака, Пильчикова, Білозерського й инших.
Ми знаємо, що брацтво, як организація, й не починало своєї роботи. Викрите й захоплене в стадії формування, розпорошене по всіх усюдах, воно сліди своїх замірів лишило тільки в формі статута й правил, які мало покласти за основу своєї майбутньої діяльности. Це були поки ще слова, але слова надто вимовні для свого часу й людей. І от серед цих „слів“ на центральному місці стоїть піклування про народню освіту. Вже пункт 5-й статута говорить про „обов'язкову науку“ для народа, тим більше, що тільки освічені люде, на думку братчиків, і могли брати участь у порядкуванні державними й громадськими справами, — отже треба було через освіту зробити це доступним для широких демократичних кругів. Це виразніше справу народньої освіти поставлено в „правилах“ брацтва. В пункті 8-му тих „правил“ буквально читаємо от що: „общество будетъ стараться заранѣе объ искорененіи рабства и всякаго униженія низшихъ классовъ и о повсемѣстномъ распространеніи грамотности“[1]. З цього виходить, що братчики народню освіту мали за неодкладну, нагальну потребу народнього життя, яку треба було задовольнити найперше („заранѣе“), попередивши цим навіть ту політичну реформу, коло якої захожувались тоді братчики. З другого боку, народня освіта повинна була йти разом із скасуванням панського права над
- ↑ Твори Т. Шевченка, т. II, СПБ, стор. 100.
