Недавно „Рада“ подала була дуже цікавий факт із нашого життя. Священик з київського передмістя Пестряков обернувся до київського місіонерського комитету з порадою заборонити панахиди по Шевченкові, бо вони, мовляв, ширять „сепаратизм та мазепинство“. Отці місіонери, вислухавши таку пораду, почали думати-гадати — що́ їм справді з Шевченком робити. Одні стояли за пораду о. Пестрякова, инші ж доводили, що забороняти наче б і не годиться: Шевченка, мовляв, поховано по православному обряду, то як же його не давати молитись за поета? Проте отці не зважились вирішити справу за одним разом і доручили одному з місіонерів, священ. Потехинові, скласти спеціяльний доклад про українство та Шевченка[1]. Виходить, що комитет іще матиме спеціяльне „сужденіе“ про те, чи дозволити молитись за Шевченка, чи заборонити.
Не будемо забігати наперед і ворожити, на чому стануть київські отці місіонери. Нехай, може, вони й згадають навіть Христові слова, що не за-для праведників прийшов він на світ, а за-для грішників, щоб їх порятувати, і згадавши, дозволять молитись за такого „грішника“, яким був Шев-
- ↑ „Рада“, 1912 р., ч. 87.
