Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/163

Треба пам'ятати, що до 1862 р. оте знаряддя до запаморочення й затьмарення голов, що зветься цензурою, було в Росії під рукою міністра народньої освіти, — факт сам по собі чудний, але нікого він не дивує, бо відомо, що це міністерство в Росії раз-у-раз належало до найреакційніших. Р. 1862 сталась одміна: 10 березня видано царський указ, яким функції цензурного догляду над письменством поділено між двома міністерствами — народньої освіти й внутрішніх справ. Це був перший ступінь до того, щоб віддати цензуру зовсім до рук міністрові внутрішніх справ, а ним був тоді Валуев, записаний на сторінках і нашої історії, як автор одного з перших актів (р. 1863) проти українського слова. Допавшись до „команди над літературою“, але до якого часу тільки частково, Валуєв цим останнім вельми був незадоволений; не до вподоби йому була перспектива поділу тієї „команди“ з міністром народньої освіти, він бажав усю справу догляду над письменством прибрати до своїх рук, щоб панувати тут неподільно. Отже насамперед треба було якось здихатись свого тимчасоваго спільника, міністра народньої освіти, Головнина, що теж у нашій історії відомий як оборонець прав української мови проти заходів Валуєва. На цьому от ґрунті й розпочалася боротьба між двома спільниками, хоч вони що-до письменства, були правду кажучи, однієї думки. І Валуєв, типовий російський бюрократ, прихильник законности на словах і компромисів у душі, що вмів поводитись хамелеоном, служити і нашим і вашим, скрізь насамперед власної вигоди шукаючи; і Головнин, що на словах як на цимбалах грав ліберальні п'єси, а потай видавав обмеження та кари на письмен-