ближають справжній день, — день вільного, оновленого життя, коли
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Сцілющою водою вмита,
Прокинеться…
І „пустиня“ справді починає неначе прокидатись: факти дикої самоволі, про які вище згадувано, знаходять однодушний осуд і обурення проти себе, а це — перший ступінь до нового життя…
Цим і виясняється велика вага Шевченка в історії людскости, його безмірна заслуга перед усим світом: він став одним з проводирів до кращих днів великого народу, що вже потроху оживає і, певне, ще скаже своє слово, покладе свою лепту до скарбниці вселюдської культури. Не диво, що ймення цього великого страдника та борця за нові форми життя у всіх на устах, що воно гуртує кругом себе людей і бойовим стає покликом у боротьбі за кращу будуччину.
І для нас, українців, ті 40 літ тяжкого досвіду, що минули від Шевченкової смерти, пройшли не дурно. За цей час виявилися й деякі помилки наші, впала не одна хибна, хоч і щира може думка, але тепер ясніш для нас, ніж коли, що єдине можливий для нас шлях — це той самий, який показував Шевченко:
|
Учітеся, брати мої,
Обніміте, брати мої,
|
