Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/139

40-ві роковини.

26-го лютого, день смерти Шевченка, з давнього часу був для нас великим днем, символом нашого національного відродження. В цей день свідомі національно українці раз-у-раз згадували першого свого великого борця за права народні „не злим, тихим словом“, знаходячи в цьому національному святі і віру в живу силу ідей поетових, і надію на кращу будуччину серед тяжких обставин сучасного життя. Це недавно, на нашій пам'яти, роковини Шевченкові святкувалися в невеличких гуртках, таємно, де-небудь у приватній господі, й по-за межі того нечисленного гурта не виходили. То були дикі, темні часи, — бодай не верталися! — коли „на всіх язиках все мовчало“, а надто на українському; коли искра українства, здавалось, тихо дотлівала під грубим шаром попелу з усяких заборон та „мѣръ пресѣченія“ й Україна ніби доживала останні дні свої; коли навіть огневе слово Кобзаря українського опинилося було серед „забутих слів“. Тепер обставини неначе трохи відмінилися: роковини перестали бути святом таємним, святом невеличкого гурта українців, а вийшли на широку громадську арену і притягають до себе увагу та цікавість усіх станів громадських — не на Україні тільки, а й по инших місцях у Ро-