колаївський режим, характеризований у Шевченка словами: „на всіх язиках все мовчить“, скінчився Севастопольським розгромом, і заступник фельдфебеля-царя мусів за-ради власного порятунку трохи попільжити громадянству. Стала одлига і в сфері друкованого слова і ці пільги маленькі попробувало використати й українське слово. Через те, що мало не всеньке культурне життя стягнуте було і купчилось тоді по столицях, оживлення знов помітно почалося в Петербурзі, де вже проживав тодішній привідця українського руху, Куліш, і куди згодом, одбувши десятилітню неволю в безводній пустині, повертається Шевченко, а за ним і Костомаров. Починається досить таки інтенсивний Петербурзький період українського друкованого слова. Найбільш енергійним діячем, можна сказати, — душею видавничої справи став цим разом Куліш. Допіру він дістав змогу, по десятилітньому мовчанні, виступати в літературі вже під власним ім'ям і розгортає кипучу, як на одну людину, і — що найголовніше — систематичну вже до певної міри працю в сфері українського видавництва. Заложивши з р. 1857-го власну друкарню, Куліш книгу за книгою пускає в світ українські твори — як передруки (твори Квітки в двох томах 1858 р., Котляревського усі гуртом і нарізно 1862 р., Гречулевича казання 1860 р. і т. и.), так і вперше видані (Куліша — „Записки о Южной Руси“ 1856–57 р., „Чорна Рада“ 1857, „Граматка“ 1857 і 1861 р., „Хмельнищина“ 1861 р., „Досвітки“ 1862 р. то-що; твори Марка Вовчка 1857, збірник „Хата“ 1860 і т. и.). Надто цікава спроба Куліша видавати серію книжок спеціяльно для народнього читання під спільною назвою „Сільська бібліотека“, з творів кращих українських письменників складену (знаходимо тут наймення Шевченка, Квітки, Марка Вовчка, Стороженка, Мордовця, Ганни Барвінок, Номиса, Кузьменка, найбільше ж самого Куліша і дещо з народніх уст). За три роки, 1860–1862, вийшло цієї серії аж 39 номерів: 1860 р. — 13, 1861 — 10, 1862 — 16. Це була перша спроба систематичного видавництва для народа, а коли не лічити листів Квітчиних, то й перша взагалі спроба цілком популярної книги, — спроба, що на довго й по тому визначила була у нас тип народньої книжки, так званих „метеликів“. Окрім Петербургу, склади цих народніх виданнів були в Київі, Полтаві, Харкові, Чернігові та Одесі, залітали вони аж до Львова. Дехто з тодішніх студентів, як напр. Гнилосиров, пробували їздити з тими книжечками по ярмарках, уторовуючи тим шлях книжці вже безпосередньо до народу[1]. Маємо звістки, що дехто з української молоді студенської того часу взагалі були першими пропагаторами на селі української книги, що являла собою сущу новину для нашого спантеличеного церковщиною та лубочною Московщиною селянина.
Видання Кулішеві одмітні були і з надвірнього боку — досить чепурні, хоч і простенькі, охайненько видані, з гарною раз-у-раз коректою. Почувалось на них дбайливе око як самого видавця, так і його найближчого помічника Данила Каменецького, що його сам Куліш рекомендував за свого „секретаря, він же й хазяїн, і коректор, і іздатель“[2]. Каменецький, що був за управителя в Кулішевій друкарні, сам був людина свідома й інтелігентна, любив дуже видавничу і взагалі книгарську справу, і в історії української книги ім'я його не повинно піти в непам'ять. Тим більше, що і Куліш, і Каменецький не обмежувались тільки власним видавництвом, а мали взагалі вплив на друкарські і видавничі заходи тодішньої пе-
