Доля української книги щільно зв'язується з двома моментами, що однаково діяли протягом усієї її історії, тільки що кожен тягли у бік просто таки протилежний. Один — це вимоги нового часу, що викликали відродження українського письменства з кінця XVIII віку і повагом, ступінь по ступеню, вели до того, щоб розсунути рямці письменства, а заразом і книжної продукції. Другий — це своєрідна політика московського уряду, що так само повагом, ступінь по ступеню, йшла за спробами відродження і силкувалась їх у корені підтяти, тії рямці звужуючи, иноді зводючи їх на порожнє просто таки місце. Один — це внутрішня творча сила народа, що намагався вибитися врешті на націю й жити повним національним життям. Другий — це зовнішня руїнницька сила, що нівелювала розбуркані змагання й приборкувала їх, ріжні переходючи стадії насильства. Власне боротьба цих двох сил сповняє цілу історію української книги і по спільнодійній отих сил і йшла доля письменства та книги нашої.
XVIII вік був у нашій історії взагалі часом критичним, коли вперше цілком виразно виходять на сцену супротивні сили, як одгуки двох ворожих систем життя, і стинаються в упертій, на життя і на смерть, нерівній бототьбі. Попередній час, коли провадилася завзята боротьба з Польщею й польщизною, боротьба на економічному, соціяльному й культурному ґрунті окрасилася була, відповідно до духу епохи, в своєрідний релігійний колір. Релігійні змагання покривали собою инші, більш навіть істотні, через те, що на чолі боротьби, а надто культурної стояло духовенство, манастирі та близькі до них міщанські брацтва, — от і літературний та книжковий рух виявлявсь переважно в формах релігійних. Манастирі, огнища колишньої письменности й „книжного списанія“ по традиції стали й центром новоявленої друкарської справи. Меценати з мирського стану — оті Мамоничі, Ходкевичі, Острозькі — ненадовго зберегали в собі запал до культурної діяльности й швидко простигали, тоді як манастирі провадили свою справу систематично й уперто, не кидаючи її ні за яких обставин. Київська Лавра одна певне дала друкованого матеріялу більше, ніж усі инші того часу друкарні на Україні. Згодом місце її заступає теж Лавра-Почаївська. Натурально, що і наївне просвітництво того часу наскрізь релігійним духом було перейняте, а друкарська техніка обслуговувала головним чином церковні потреби, зв'язана була з релігійним рухом, що силкувався навпроти католицької пропаганди й експанзії щось своє на одсіч поставити.
Справа потроху міняється по тому, як Україна одірвалась од Польщі. „Старожитній вірі“, традиційному „благочестію“, ніщо вже
