ринок у добу революції. Але це вже инша, нова і самостійна, сторінка в новітній історії української книги.
Почалась ця історія під гаслом — „книг никаких… не печатать“. Закінчилась в розглянутому періоді під тим самим гаслом, тільки модернізованим і узброєним найновішою технікою нищення: „не разрешаю — пусть лучше не просят“… Між цих двох афоризмів і вкладається значною мірою історія української книги за нового часу, вони були для неї тими рямцями, з яких вона ввесь часі цілі століття, силкувалася випорснути і фізично, давно вже перерости їх у процесі розвитку мірою потреб своїх. „Наше правительство, — признавався один із стовпів його, царський міністр Столипін, — начиная с XVIII столетия, постоянно боролось против движения, известного в наше время под наименованием украинского“[1] — боролось насамперед у культурній сфері, в сфері друкованого слова. Як ту боротьбу проваджено, якими способами — ми бачили. Українське слово „на пожарех“ палено. Українське слово нищено штрафами та руйнуванням друкарень. Українське слово припинювано заборонами, його систематично ставлено по-за законом, навіть по-за специфічним російським законом; до його неухильно прикладувано ті способи, які навіть Катерина II з похвальним цинізмом іменувала „непристойними“; йому раз-ураз допікали усіма заходами, на які тільки міг спосудитися вигадливий розум чиновника-обрусителя. Цілі століття тяглося цеє допікання. Забуто тут було тільки одно: що вирвати язик, одібрати мову цілому народові — на це мало вигадливости всіх чиновників з усього світа. Приплив живого слова з самого перводжерела — од народа — раз-у-раз обмивав смердючі виразки, заподіювані катівською рукою, розсовував пристроєні рямці, иноді трощив їх і в нівець повертав усю систему гніту над найкращим виразником культури, друкованим словом. Сама вже періодичність репресій показувала, що боротьба проти слова була власне безнадійна і що мусів прийти час, коли в неї вибито буде з рук єдино звичну для неї зброю. Цей час прийшов у лютому 1917 р., з лютневою революцією, якою українська книга має датувати початок нового періоду в своєму, дуже ще неблагоденственному, існуванні.
Акад. Сергій Єфремов.
