Сторінка:Сергій Єфремов. В тісних рямцях. Українська книга в 1798–1916 рр. 1926.pdf/19

та „Степ“ (1886) можно датувати закінчення „ліберальної“ ери; крутий поворот до принципів Юзефовичового „закону“ знов позначився і точився з усією лютістю аж до початку, можна сказати, нового століття.

Ілюстрація з „Молодика“ за 1844 р. (натур. размір).

Все-ж 80-ті й 90-ті роки дають дещо цікаве в нашій видавничій справі. Видано було, та й не раз, твори як старших наших письменників (Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки, Кухаренка, Шевченка), так і молодших (Кониського, Глібова, Мордовця, Старицького, Левицького, П. Мирного, Кропивницького, Карпенка-Карого, Грінченка то-що). Правда, видання ції виходили випадково і просто тонули серед усякого мотлоху та сміття, що постачали такі видавці, як голосний під те лихоліття Гомолинський. Взагалі за українські видання почали вже братися приватні люде, книгарі, мало звязані з громадськими кругами (Ільницький, Корейво, Панчешников, Іогансон у Київі, Михайлов у Харкові, московські „лубочники“ Ситін, Губанов та ин.). Поміж дрібкою добрих книжок випускали вони далеко більше всякої макулатури, надто як-що вона претендувала на звісний „малороссійский юмор“ (твори Раєвського, Жуковського, Бораковського і безліч инших цілком самородних, здебільшого віршованих та драмованих писаннів). У великій часті в таких видавців були також численні „малороссійскіе пѣсенники“, перетяжені здебільшого витворами півнародньої музи, позбавленими чистоти й безпосередности щиронародніх творів. Процент макулатури росте в залежності і поруч із зростом цензурних репресій, і кінець 80-х та початок 90-х років не дали майже нічого справді літературного, якщо не лічити творів Левицького, якому просто чудом пощастило повидавати більшість своїх повістей і оповіданнів (1887). „Бувальщина“, „Кум-мірошник“, „Довгоязика Хвеська“, усякі численні „Оказії“,