само були спроби озиватись на події й потреби дня в формі прокламацій українською мовою[1]. Разом з тим, як росла реакція, зростала й потреба у вільному слові і для задоволення саме цієї потреби в першу лінію й повстала українська еміграція за кордон. Драгоманов виїздить за межі досягання царської цензури та жандармерії з виразною і планово обміркованою та громадським способом ухваленою метою — поставити десь у вільній стороні вільне українське видавництво, щоб боротися з російськими самодержавними порядками як загальними, так і спеціяльно спрямованими на українство. Це збіглося ще й з иншим процесом, що повстав був на Україні через урядові утиски на революціонізування громадської думки.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Сергій Єфремов. В тісних рямцях. Українська книга в 1798–1916 рр. 1926.pdf/15}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Як відомо, реакця і другої половини 60-х і 70-х років викинула з вищих шкіл у Росії силу молоди особливо жіночої. Прагнучи освіти, молодь перебирається до закордонних університетів і тут на волі гуртується, добираючи не тільки науку, а й політичне виховання. Деякі міста, напр. Цюріх, стали немов центрами для молоди з Росії; було там чимало й українців з Великої України і з Галичини. Натурально, що між иншими питаннями революційної теорії і практики незабаром стала між цюріхською молоддю на порядок дня і українська справа: маємо в тогочасному листуванні сліди форменних дебатів на українські теми і навіть одбулася була (р. 1873-го) свого роду російсько-українська конференція, що пробувала те питання розвязати. Поміж українцями особливо визначну ролю грав відомий С. Подолинський, один з перших соціялістів-українців, що гуртував українську молодь на ґрунті соціялізму. До того-ж самого, хоч може й не так рішуче, нагинав своїх молодих приятелів з Галичини і Драгоманов, надто по тому, як попалив за собою всі мости на Україні. В результаті маємо кілька спроб заснувати в Європі видавництва, що
- ↑ Міяковський, В. Революційні відозви до українського народу 1850–1870 рр. Київ, 1920. Порівн. М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і ин. Львів, 1908, стор. 121.
