Мало якому народові в світі доводилось переживати трагичнішу, нещаснішу долю, як та, що зазнав за своє історичне життя і зазнає й досі народ український. Виступивши на історичну арену з свіжими молодими силами, він витворив був оригинальний політичний лад, появив початки власної культури, дав зародки багатого письменства. Коли б змога була добра й виробляти та розвивати все те, що в давню давнину народ наш мав у гарних зародках, то тепер був він може б одним з найкультурніших народів у світі, достойним товаришем у спілці культурних націй. Отже не так воно склалось. Український народ, що й тепер визначається своєю, скажу так, потенціяльною здатністю до культури, своїм розумом та хистом, що живе на території од природи щедро обдарованій — цей народ нині темний, затурканий, бідний. Нема йому простору, щоб виявився прирожденний його хист, багата земля родить не йому, як не йому служать і здобутки новочасної культури… Він як став, то й досі остається — тільки гноєм, щоб на йому могли виростати пишні квіти чужої культури, випиваючи з його власного ґрунту всі соки живущі й за це майже нічого, чи таки й справді нічого, назад не повертаючи, не віддаровуючи нічим свого чужоїдного істнування та розцвіту чужим коштом. Що ж це за фатальна доля така? Які причини призвели до такого сумного стану?
Сторінка:Сергій Єфремов. Історія українського письменства. 1919-1924.pdf/15
Ця сторінка вичитана
ПЕРЕДМОВА.
Загальні уваги до історії українського письменства.
Доля українського народу й письменства. — Вага українського письменства — Оцінка літературних фактів. — Естетичний принцип у письменстві. — Бібліоґрафичний принцип. — Провідні ідеї в історії письменства. — Поділ історії українського письменства. — Історично-літературні досліди. — Українська критика літературна. — Література.
1.
