в кожен куточок того життя зазирати й пускати всюди ясний промінь світла і свідомости. І навіть розіп'яте слово скільки завдавало смертельних ударів гнобителям і до ганебного стовпа прикутий Дефое на-віки тріумфує над переможцями на часинку… Історія саме українського письменства скільки прикладів дає на цю непобориму живого слова силу, перед якою не змогли кінець кінцем встояти вінценосні деспоти з усією їх потужною системою людовладства.
Видаю на-ново цю свою працю про долю нашого слова з твердою вірою, з непохитним переконанням, що перервана останніми роками нитка розвитку в нашому письменстві знов зійдеться кінцями своїми й знов на одну складеться цілість, у якій наші „брани повні“ часи за один тільки стануть маленький і мало помітний епізод. І треба спільними заходитись силами коло того, щоб цей епізод зайняв хутчій справжнє своє місце й щоб — кінчу своїми ж словами з 1917 року — „новітнє вільне письменство за кращих обставин так само щиро й гаряче справляло свою творчу робту, як попереднє виконувало своє оборонне завдання“.
|
7. III. 1923.
у Київі. |
