Сторінка:Сергій Єфремов. Історія українського письменства. 1919-1924.pdf/11

ОД АВТОРА.

У передмові до третього цієї праці видання (1917 р.) я між иншим писав: „Книжка виходить у надзвичайний час. Можна сказати, що цим роком великої бурі в нашому національному житті скінчив ся ще один період українського письменства, — період, скажу так, оборонний, — і нова розгорнулася в йому сторінка, що стоїть ще чиста, незаписана, але готова для тих літературних сил, які мають прийти незабаром. Які будуть ті сили — ми не знаємо. Що дадуть вони нашій культурі, — це ще сховано за таємничою завісою майбутности. Можна тільки певним бути, що нове ставитимуть вони на тому фундаменті, на тих підвалинах, які заложило наше попереднє, до 1917 року, письменство. І можемо хиба бажати, щоб це новітнє вільне письменство за кращих обставин так само щиро й гаряче справляло свою творчу роботу, як попереднє виконувало своє оборонне завдання. Воно зберегло українське слово од загибелі, дало йому міць вислову, обточило й обшліхтувало його до всестороннього вжитку і передає тепер новітнім часам, як „твердую крицю“, як зброю міцну, як творчий матеріял. І певно, що нові творці уживатимуть цього матеріялу з тією самою святобожною пошаною до рідного слова, як і їхні попередники, і що чисті традиції нашого письменства стануть за міцну основу до всієї нової творчости на літературному полі.“