б уже по Антося послати; по завтру ж уже Кирика й Улити.
— Ти тепер тільки здогадався, — озвалась пані-матка. Я вже й на булки росчинила на вечір, й оброку наготовила, щоб завтра чуть світ і висилати.
— Спасибі тобі, серце, — сказав пан-отець, — що-сь така добра та дбайлива! Без тебе й діти помиршавіли б, і я млів би голодом в своїй хоробі. Дай тобі, Боже, щастя й вік! — Та й зітхнув, зложив руки до Бога й почав молитись. Пані-матка й собі хрестилась за пан-отцем.
Прочитавши коротеньку молитовку, о. Гервасій заговорив:
— Дай тобі, Боже, віка та здоровля, а мене вже поховаєш! Та лихим словом не згадуй, а помолись коли за свого чоловіка-гонителя! Бо я для тебе не добрим був чоловіком: як не лежав, то ходив, або й хати не держався, та ще не раз й над твоїм тілом згнущався — то бійкою, то лайкою. Прости мені, то й тобі Бог простить!
З сим словом підточивсь до пані-матки — вона стояла коло грубки, а він коло стола — й взяв їю за руку та й цілує, кажучи:
— Не довго вже сим рукам робити на мене! Душа чує, що вже вмру: коло серця пялить, так пялить, що й не сказати! Коли б ще хоч з годочок було прожити, щоб хоч одну дитину до путя довести: все б удовиці лекше було. Та така Божа воля!
А пані-матка слуха та й думає: отсе ж то й єсть, що в святім письмі написано: як будете злі,
