ба вона не в Печержинської вчиться? Такий уже світ настав…
— Поганий же він, сей світ теперішній, — озвалась пані-матка. — Я ж не знаю жадних гаптів, а хліб, слава Богу, їмо з тобою. Й мати моя не знала, а проте хліб їла, ще й других годувала. Та й твоя мати така ж була.
— За те ходили в плахтах та в намітках.
— Тим то їм й добре було, що свого не цурались! тим то вони й багаті були, що на дрантя не тратились; а справить собі плахту — другу, то за ввесь вік не зносить, ще й дочці передасть. А з сих підрізаних що? Через місяць як не подереться, то виростеш, а все скинь. А старші хвостами дороги метуть, що наче череда йде, такий копіт зібють — а їх лиш дві, або й менче.
— Я знов скажу, що такий тепер світ, — озвавсь пан-отець.
— А я знов скажу, що поганий теперішній світ, — озвалась пані-матка й додала: — ще пани хай би собі вигадували, — на те вони багаті; а таким, як ми — Бог з ним! — лучше б держатись старини, то й на душі лекше було б, і в скринях повнійше.
— То се по твоєму, — каже пан-отець, — Мася повинна б натягти запаску та на вечерниці? Гарно!…
— На вечерниці — не на вечерниці, запаску — не запаску; а що шнурівок та капелюшів — їй зовсім непотрібно.
— Хіба вона що? — гнівно заговорив о. Гервасій.
— Або я що кажу? — озвалась пані-матка.
