що стоїть панна під грубою, на тонких ніжках, як чапля, або журавель; й все коло неї напижене, віддулось. Як виходить мати з валькира.
— Може ти голодна? може будеш що їсти? — питає.
— Dziękuję mamo, nie chcę, — процідила Мася крізь зуби.
— Таке! — подумала Ганна, — вже й до матери поляцьки! поминай же, як звали…
Пройшли свята. Після Ордана знову пакувались, а від Масі ніхто рідного слова не чув — ні батько, ні мати, ні челядь, ні хто-небудь другий; все поляцьки цвенькала. Малих дві сестри мала, й тих навчила цокать, присідать; спіднички їм попідрізувала, й коси по-новому позакручувала — все пішло на другий лад. Сама не ходить, а пливе, як качка по воді; й менчих так приучувала. На булих товаришок, сільських дівчат, й з-під лоба не поглянула, наче ніколи вони й не здибалися з собою.
— От же з Печержинської й справді учителька на славу, — говорив раз пан-отець Гервасій своїй жінці; — бач, як витресувала нашу небогу!
— До чого то їй доведе ся наука, — сумно відказала пані-матка, — така пишна стала!… Що до мене, — додала, — то я воліла б бачить її, як бувала — з закаченими рукавами коло якої роботи, а ніж на тонких ніжках як не під грубою, то коло вікна, або за гаптами. Коли б уміла їсти зварити та дати лад в господарстві, то гаптовання й купить собі.
— Говори! — озвавсь пан-отець, — ти все своє правиш. А подивись на благочинникову дочку! Хі-
