тиму зможність. А чого треба буде, переказуй через ярмаркових.
Мася випровадила матір аж за коливорот, тут й сю мову слухала, та й заплакала, прощаючись, — гірко заплакала.
— Не плач, доню, — каже мати, — учительку розумну матимеш, наведе на добро. А що чоловікови лехко достається? Не плач же! — каже, й в голову поцілувала. Й Мася вернулась, обтерши очі, бо вже знала сором, а мати поїхала, думаючи сама собі: бідна дитина! не матиме добра в сій школі, бо не даремне ж покійні татуньо кажуть, було, що будуть не ученики, а мученики....
— А що доброго? — поспитав пан-отець, як пані-матка до-дому вернулась.
— Та ще нічого, — відказала вона.
— А хоч можна сподіватись чого доброго?
— Та обітреться, а більше — хто його знає....
— Коли б хоч від мужицтва відвикла!
— Тобі все панство в голові! — каже пані-матка, — а он вони до костьола ходять на набоженство, а не до своєї церкви.
— Та хоч й у хліві Богу помолиться, аби щиро, — озвавсь пан-отець. — А приклад добрий матиме: там все пани та й пани, та пані; навчиться всього модяного. За віру ж нічого бояться: не зломить, бо не тямить по-латинськи.... Та найлучше, що приїхала-сь, бо мені аж живіт запався. Пошукай но чого смачненького з'їсти: сама покріпишся, та й я коло тебе....
