— Do nauki zapewnie — процідила Печержинська.
— Та само собою, — озвалась пані-матка.
— Bardzo mi prszyjemnie!… A ona umie po polsku?
— Ні, — видказала пані-матка.
— Aj-aj-aj! jaki srom! — каже Печержиньска й додала: — U mnie się nauczy. Czy pani dobrodzika nie z Sołodków?
— Tak jest, — відказала пані-матка.
— A to słyszałam od p. Rosolińskiego.
Тут принесли каву. Мася не тільки не пила сього дива, але й не бачила, то й в руки взять не хотіла: що-ж, дума, візьму, а як упюся? — Й все дякує.
— To idź, serce, poznasz się z panienkami, z towarzyszkami. Jdź kotiu! — каже Печержинська.
Мася стояла мовчки.
— Чому ж не йдеш? — озвалась мати.
— Так, — каже Мася.
— Йди, йди! тобі лекше буде обізнатись, поки я тут.
— Не хочу я, — каже Мася.
— Olano! — гукнула Печержинська.
— Słucham, — відозвалась, й ввійшла та молодиця, що запросила пані-матку до хати.
— Zawołaj tu Kasię, Masię....
— Бач, й тут є Мася! бігай! — заговорила пані-матка.
Мася й рухнула за Оляною. Думала небога, що тут, як на селі. Та не пройшло й чверть години, як вернулась.
