Вудич то-що, — й стави все долиною, то села й тягнуться по-над воду. А Серебрія на поперечнім яру, як до Тернівки їхати, в сторону від тих сіл. Так їдучи від Теплика, як минеш Вищий Ташлик та Серебрію та спустишся в видолинок, а там виберешся на невеличку гору, та проїдеш мимо одного хреста, що стоїть при дорозі, та не доїздячи до другого, бачиш, що Тернівка як з землі росте. В сам-перед покажеться з-за гори костьол мурований, білий й червоний дах під бляхою; там один за другим жидівські дімки, все з заїздами й новий недостроєний ратуш, та коло його журавель над колодязем (а там й колодязь звуть криницею). Підїзджаючи все ближче та й ближче, бачимо тепер нову церкву, що років зо два як вистроїли, й другу стару, маленьку, убогу, аж нижче пляцу, де ярмарок стає, — аж за жидівськими домами за поперечною перією. Дімки потягли й долинами, й по узгірях, — все хрещений люд живе за містом. То тепер така Тернівка, що вигоріла здорово; а колись вона була гарна: доми все були під черепицею, жили все багаті купці, багатими крамами торгували.
Так ще тоді, як Тернівка гарна була, по дорозі від Серебрії до міста парою миршавими кіньми й пара лошат з-заду, їхала зелена бричка, присадковата, черевата, й страх торкотала. На передку сидів хлопець літ дванадцяти, собою сухощавий, в гуньці[1]. Се-б-то мав бути за хурмана, та тільки батіг держав у руці; колись сей батіг був й посмо-
