— Poczekają, — відказав пан, і казав давать вечеряти.
Веселий Явтух до столу услуговував, а ще веселійш позирала на його Фрузина.
— Fajkę! — гукнув пан по вечері.
— Słucham! — Одвітував Явтух, й люлька як вродилась.
— Поклич сіпак! — додав пан, пихкаючи.
— Słucham, — озвавсь Явтух і зник.
Ввійшли сіпаки, трохи не в ноги поклонились.
— Ото, — почав пан, — panie dobrodzieju, вважаєте, я завважив, що в нас один некрут негодящий; треба його, panie dobrodzieju перемінити…
— Пан те знають, — відвітував війт. — Як перемінити, то й перемінити.
— Я, panie dobrodzieju, — заговорив пан, — перебрав все село й годящого такого не знайшов. Беріт Явтуха.
— Двірського, вельможний пане? — війт каже.
— Якого тобі двірського? — підхопив один десятник.
— Та двірського ж! — пан каже, й гукнув: — Явтух!
— Słucham! — Сіпаки зирнули один на другого, а Явтух з'явивсь.
— Ступай за ними, — сказав пан.
— Słucham, — одвітував Явтух, і всі вийшли.
— А що? — почав війт за ворітьми, — за діло браться!
Десятники й схопили Явтуха за руки.
— Що се? за що се? — почав Явтух.
