Та випийтеж до дна:
Там горілочка смашна.
І за нас, і за вас,
І за тую неньку стареньку,
Що навчила нас, нас,
Хороше ходити, горілочку пити.
Останні слова вже притоптувала.
Та „кумцьо“ таки не випив.
— Чи пєте ж?
— Попо-попождіть! попо-ждіть, мамуню! Зараз! — й затяг, рукою вимахуючи: — До-сто-йно есть я-ко воистину…
О. Гервасій за ним, а пані-матка й собі… Далі поставив гість чарку й вдарив поклона, а за ним й усі. Співають та бють поклони, а на дворі вже старий день.
— Пора їхать! Пора! — каже гість, як проспівали й сльози обтерли.
— Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку! — просить пані-матка.
— Ні вже! бувайте здорові!
— Та сядьте-бо, щоб старости сідали! Та ще вишнівочки…
— Ні, спасибі!
— Ну, дулівки…
— Спасіби! Поїду.
— То сибіряку, або сливянки, або яблунівки…
— За все, за все спасибі! Поїду! — й поплентавсь на двір казать коні запрягати.
Поки запріг попівський наймит, то вже й небо
