За сим словом треба було злазити, бо вже стали перед порогом. Не ївши, не пивши, кинувсь Антосьо на баштан, і Орися з ним пішла; пішла б й Мася, та нікого було дома зоставити.
О. Гервасій спав й не чув, що Антосьо приїхав, й там-то здивувався, як він прийшов з матір'ю до-дому.
— А де ти взявся? — каже.
Антосьо нічого не відказав, тільки осміхнувся й став, нагнувсь, не дививсь на батька.
— Та подивись-бо на мене, — каже тато. — Й узяв його під бороду та й підняв голову, як і на Різдво. Як і тоді, голова подалась, а очі все в землю дивились: не смів поглянуть на батька, — скоро привчили!
— Та який же ти мізерний став, — каже тато, — ще гірше, як на Різдво.
— Хіба там мало біди зазнає, — озвалась мати, — не доїсть, не допє, не доспить — то й марніє. Як би дома, то побігав би, а там нидіє, як на привязи.
Сестри мовчки поглядали.
— А як-то ти вчився? — поспитав тато. — Чи перевели?
Заблищали очи в Антося, що можна похвалитись.
— Ще й похвальний лист дали, — каже.
— А ну, покажи, — каже тато.
Антосьо пішов, розвязав, що треба було, й показав той лист.
Кинулись всі дивитись, що він такий розмальований.
