— Є! — відказав хурман.
— А ягід?
— І ягоди є.
— Давай сюди. Сюди ягід! гоірків! — гука він і знов почав вироблять ногами.
— Та що ви робите отсе? — заговорила Волоська.
— Молчать, хазяйка! — озвавсь він; а тим часом хурман вніс мішок з огірками й горщик з ягодами. — Пішла робота по-за вуха.
Хай же старший молотить, а ми подивимось на двір, чи не їде друга підвода.
Як то ні? — їде до Антося. Не вспів він вийти проти підводи, хоч і збірався. Той тільки ходить, до кого довго не їде. Або сам, або в компанії з ким, кому по одній дорозі їхати, виходять школярі далеко за місто підводу стрічати. Кожен проїзжачий — все то підвода, думають вони, subaqua[1]. І скільки суму, як ні, та скільки ж радости, як потрапить на свою! Всю компанію забере з собою й везе до міста. Як лучиться, що потомляться, то раді й чужій підводі: посідають всі й везуть тому радість. Подивились би ви, яким огнем горять очи того дитяти, що каже камбратови: „тобі
- ↑ Sub пид, aqua вода — разом підвода — subaqua. Таких кованих слів чимало ходить поміж дітворою. А то ще є цілі вирази — спадки тих часів, як мусіли балакати по-латинськи. От як один школяр ускаржався начальству на свого „камбрата“ (товариша): ego sedo собі in caminco (камничик): ille прийшов, me трутив; ego покотився, caput розвалився, а sanguis цюр-цюр-цюр. Чи не се навіяло п. Котляревському: Енеус noster і пр. — Прим. авт.